Публікуємо черговий доказ того, що владою російської імперії проводилася політика лінгвоциду та ментального етноциду українського народу: Мова про «Секретний донос полтавського губернатора Баговута» 1914 року, який був адресований самому міністру внутрішніх справ імперії.
Цей донос, радше, є запропонованим уряду планом дій, згідно з яким українців слід було б суворо карати навіть за саме поняття "українська", не кажучи вже про інші т.з. "дії, що викликають ворожнечу". Для сьогоднішньої нормальної людини це виглядає досить дико, оскільки немає нічого гіршого за гноблення національної ідентичності, а придушення всього природного рівнозначне протистоянню будь-якому здоровому глузду. Це лише підкреслює злочинність державної системи росії, яка прагнула зробити з нас, українців, сірий та безликий народ без історичної пам'яті. Справедливо, що таке ставлення імперії до національних меншин її, власне, згубило.
Уривки з коментарями:
"Вчительский персонал намагається навчання вести малоросійською мовою і продовжувати його на протязі всього курсу. Незважаючи на категоричну вимогу інспекторів вести навчання тільки російською мовою вчителі ухиляються від цього при всякому зручному випадку і наводять постійно одну і ту ж відмовку, що полягає в тому, що мова малоросійська є їхньою рідною мовою, що тільки цією мовою діти швидко засвоюють предмет викладання і що немає нічого поганого в тому, щоб паралельно з російською мовою даються пояснення малоросійською, бо діти, що йдуть до школи, у себе вдома говорять і будуть говорити з батьками малоросійською."
Невже це ще один факт, який заперечує російськість українців? Проблема навчального процесу російською мовою в підросійській Україні - не новина, оскільки про це говорили ще Кониський та Костомаров. У цьому випадку стан тодішньої народної освіти був зафіксований самими вчителями, про що писав Баговут. Звичайно ж, педагоги чинили опір викладанню російською мовою, бо рідна материнська мова була набагато ближча і простіша у поясненні, ніж чужа в усіх сенсах "великоросійська". Але в росії навіть надання освіти українським дітям українською мовою прирівнювалося до "українофільства" та злочину державного рівня.
"В одному з повітів, а саме в Лохвицькому, вже виразно висловилися з цього питання таким чином: 6 Грудня 1913 року в місті Лохвиці на загальних зборах Товариства Взаємодопомоги вчителів ухвалена одностайно 69-ма членами резолюція про необхідність викладання в народній школі виключно українською мовою. ... Таким чином у Лохвицькому повіті наміри довести різницю російської та української мови вже єдині, що підтверджується постановою зборів. Повіт цей лівий і безперечно, що весь склад вчительського персоналу - українські сепаратисти."
Тобто мало того, що вчителі проявили пасивний опір інспекторам та іншим представникам влади, але ще й організовувалися у невеликі групи, щоб відстояти власне право говорити українською мовою. Це нагадує події Української революції 1917-1921 років, коли десятки тисяч вчителів з усієї країни брали участь у з'їздах та інших політичних зборах, де був затверджений курс на дерусифікацію освітньої системи в Україні. Подібна кооперація показує, що наша національна свідомість тоді сягала свого верху і залишалося лише запалити іскру для боротьби українського народу за власну свободу, а масштаби народної підтримки будівництва державності у 1917-1921 роках це доводять. Як видно з документу, українські вчителі прирівнювалися до "сепаратистів", про що прямим текстом говорить і сам Баговут.
"Так через школу рух проявляється в прагненнях:
1) довести різницю російської та української мови, а отже і народів цих,
2) створити українську мову і
3) домогтися появи національної української школи.
Сільське духовенство значною мірою також співчуває українському руху і оскільки воно найближче стоїть до сільського населення, то ці ідеї легше проникають у простий нарід. Духовенство відкрито поки що не виступає, але анітрохи не противиться руху і за будь-якої нагоди дає зрозуміти народу, що має власну мову і власну історію. Полтавська Духовна Семінарія також є місцем, де з найбільшим успіхом вливаються ці ідеї."
Цей фрагмент погоджується з попереднім коментарем. Цього разу питання національної свідомості порушується щодо православного духовенства, яке, за словами губернатора, не просто виступає за українську мову, але також нагадує народу про його самобутність. Таким чином спростовується міф, що українська самосвідомість квітла виключно в австрійській Галичині. Антиокупаційні настрої висловлювали цілі духовні семінарії, навіть центри губернії.
"Оскільки впровадження цих настроїв в уми і серця інтелігенції та простого народу загрожує створенням у майбутньому між російським та малоросійським народом перешкоди, знищити яку буде дуже важко і що рух цей стає останнім часом надто небезпечним для Росії, то я вважаю необхідним боротися з українським рухом такими заходами:
1. Брати на посади вчителів земських початкових шкіл тільки одних великорусів.
2. Призначати на посади інспекторів народних училищ людей діяльних, енергійних, твердих та виключно великорусів. Такими ж мають бути і директори народних училищ."
Губернатор розумів, що спочатку слід бити по позиціям українських вчителів, замінюючи їх на абсолютно чужих для місцевих дітей великоросів, одночасно посилюючи інспектуру. Тобто українців, згідно з доносом, потрібно було насильно русифікувати та з корінням відірвати від мовного ґрунту рідної землі.
"4. Будь-якого вчителя, який виявляє схильність до українського руху, негайно усувати.
5. Поставити правильно навчання історії Росії у школі й найсуворіше вкласти в обов'язок вчителям - впроваджувати в молодь поняття про єдину, неподільну Росію, пояснюючи сенс слова "україна", тобто "окраїна" Держави в минулі часи.
6. Звернути також увагу на викладання історії у середніх навчальних закладах.
7. Складання правдивої історії малоросійського народу."
"Україна це окраїна", "правильна малоросійська історія" — це ми вже не раз чули. Пропагандистська риторика історичного ворога не змінилася більш ніж за 100 років. Знову ж таки, ці пункти повністю перекреслюють всі тези про міфічне "братство" та толерантність росії до інших народів в її складі. Бентежить зміст 4 пункту: що ж Баговут має на увазі під "негайно усувати"? Тотальна русифікація стосувалася не лише світської освіти, а й релігійного життя:
"10. Звернути особливу увагу на сільське духовенство, на його політичні переконання. Обирати з особливим розбором, призначаючи людей твердих та енергійних. Необхідно на чолі єпархій ставити Преосвященних Архієреїв виключно великорусів і таких же енергійних і твердих людей, поставити їм в обов'язок частіше об'їжджати єпархії і бачити священиків і мати з ними більше спілкування. Надавати найкрутіший тиск на тих із них, які заражені українофільськими прагненнями. Єпархіальних спостерігачів за церковно-парафіяльними школами призначати виключно великорусів, зобов'язавши їх якомога частіше
відвідувати школи, мати більше спілкування зі священиками та вчителями та стежити за направленням у церковно-парафіяльній школі.
11. Звернути особливу увагу на семінарії, на навчально-виховну частину цих навчальних закладів. Ставити на чолі їхніх ректорів виключно великорусів, видалити негайно всіх слабких та бездіяльних ректорів. Персонал, що навчає, повинен бути тільки з великорусів. За семінарії треба взятись як слід і викорінювати дух, що гніздиться в них, і дати їм належний напрямок."
Знову губернатор пропонує уряду не допускати корінних українців до виховання молодого покоління свого народу, продовжуючи боротися за ідею лінгвоциду.
"12. Необхідно субсидувати деякі газети, що видаються у Києві, Харкові, Полтаві та Катеринославі з метою боротьби з українським рухом. Підстави боротьби мають бути такі:
а) доказ кровного зв'язку народності великоросійської та малоросійської; визнання загального кореня цих прислівників та полонізації малоросійської мови за старих часів.
б) Роз'яснення, що «україна» означає «окраїну» і що такі околиці до приєднання Малоросії до Росії були й у Польщі та в Росії. Необхідно правдиво висвітлювати історію заселення Південно-Руських степів та всієї взагалі "окраїни" Держави, пояснюючи, що ніколи жодного «українського» народу не було.
в) допустима поява в цих газетах статей про необхідність загальнодержавної мови, яким і є великоросійське наріччя, про багатство російської мови, обширність і багатство його літератури і т.д., про роль сучасної малоросійської мови, як простонародної і немаючої літератури і майбутнього."
Ось ми й підійшли до того моменту, коли нам хотіли не просто навіяти якусь російськість, а й відмовити навіть у самому факті існування нашої культури, мови та ідентичності. Ці звірства мають свої наслідки, бо багато українців були манкуртами, котрі радо підтримували росію. За депортованих українців та українок, особливо діток, яких захочуть також само "прошити", годі й казати. Баговут прямо каже, що наша мова «не має літератури і майбутнього», тому її треба піддати забуттю заради «загальнодержавної великоросійської мови». Баговут свідчить, що загальнодержавною мовою в імперії є не якась "спільна мова", яка нібито була надбанням усіх "трьох народів", а саме великоросійська.
Росія ніколи не була для нас "братською країною", а російський народ "рідним" ні тоді, ні зараз та не буде таким в майбутньому. І це можна зрозуміти не лише з прочитаного вище.
Джерело:"Секретный донос полтавского губернатора Багговута министру внутренних дел об украинском движении и мерах борьбы с ним", 1914р.